Джерело: ligazakon

Спори з митницею: ТОП-10 рішень для бізнесу

Бізнесу доречно бути добре обізнаним зі своїми правами, аби бути готовим до дискусії та відстоювати свою позицію. Для цього на допомогу може прийти судова практика та висновки судів у ключових питаннях, що виникають у митних спорах. Незважаючи на формальну відсутність правового прецеденту в Україні, практика Верховного Суду є переконливим аргументом у суперечках із контролюючими органами.

 Пропонуємо підбірку актуальної практики Верховного Суду у митних спорах, яка відображає підхід митних органів та аналіз судами такого підходу.

1.     Постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20

Визначення коду УКТ ЗЕД при імпорті товару може мати вирішальне значення для платника в частині розміру сплати митних або інших платежів. Так, даний спір стосується різної класифікації платником та митним органів товару, що мало наслідком застосування різної ставки акцизного податку.

Зокрема, контролюючий орган наголошував на тому, що згідно із вимогами ПК України ставка податку 8,02 застосовується виключно до товарів згідно з кодом УКТ ЗЕД 2206, а ввезені позивачем напої зазначені в УКТ ЗЕД 2206 00 39 00, що є підставою для застосування до нього ставки податку 11,65.

Верховний Суд, здійснивши комплексне тлумачення норм законодавства, прийшов до висновку, що за загальним правилом класифікації товарів у разі коли товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином: перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис.

При цьому, відповідність десятизначному коду УКТ ЗЕД є лише передумовою, що забезпечує можливість переходу до чотирьохзначного коду, оскільки декларування товару за чотирьохзначним номером товарної позиції є технічно неможливим без вказівки товарної підкатегорії.

Враховуючи наведене, Верховний Суд визнав незаконним підхід контролюючого органу, що дало змогу платнику застосувати меншу ставку акцизного податку як для цієї операції, так і для подальшого імпорту даної категорії товару.

2.     Постанова Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14

Однією із основних проблем, з якою зіштовхуються суб’єкти господарювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, є коригування митної вартості контролюючим органом.

У цій справі митний орган прийняв рішення відмовити у митному оформленні товарів, визначити митну вартість за резервним методом, оскільки виявив ряд розбіжностей та неточностей у документах, наданих декларантом.

Водночас, Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Як наслідок, Верховний Суд направив справу на новий розгляд, що у подальшому дало змогу платнику визнати протиправним рішення митного органу.

3.     Постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 480/4423/18

Часто платники зіштовхуються із формальним підходом митних органів при перевірці наданих платником документів, здійснюючи коригування митної вартості товарів внаслідок якихось незначних неточностей у поданих документах. При цьому, контролюючі органи можуть вимагати подання додаткових документів, що затягує процес митного оформлення та спричиняє додаткові витрати для платника.

При цьому, у даній справі Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої неподання декларантом документів, зазначених у частині другій - четвертій статті 53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Так, суть зауваження митного органу полягала у тому, що в інвойсі ціну одного з імпортованих товарів вказано за рулон, а в експортній митній декларації – за кілограм. Як наслідок, Верховний Суд визнав, що зазначені розбіжності не призвели до неповноти або недостовірності відомостей про митну вартість відповідного товару та не є законною підставою для здійснення коригування їх митної вартості відповідно до статті 55 МК України.

Вказана правова позиція Верховного Суду підтверджує, що митний орган не може зловживати повноваженнями та здійснювати коригування митної вартості лише з формальних підстав.

4.     Постанова Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.001625

У даній справі суди усіх інстанцій визнали, що загальні посилання на норми МК України, зроблені без конкретизації підстав щодо причин незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, не можуть вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятих суб`єктом владних повноважень рішень.

Ставлячи під сумнів обґрунтованість вимоги митного органу про надання додаткових документів, Верховний Суд зазначив, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Ураховуючи наведене, суди дійшли висновку, що надані декларантом документи є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, а дії митного органу визнали незаконними.

5.     Постанова Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 420/1709/19

Здійснюючи коригування митної вартості товару, контролюючий орган зазначив, що в поданих платником документах наявні розбіжності щодо умов оплати товару. Ці обставини, нібито, виключали можливість контролюючого органу перевірити числове значення заявленої митної вартості за основним методом.

Водночас, підтримуючи правомірність рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд звернув увагу на те, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Такі висновки Верховного Суду свідчать про те, що коригування митної вартості можливе лише за передбачених законом підстав, а вихід за межі таких підстав свідчить про неправомірність дій митного органу.

6.     Постанова Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 400/2922/18

Часто з метою пришвидшити митного оформлення товару, платник сплачує відкориговану митним органом вартість. Водночас, Верховний Суд підтвердив, що це не позбавляє платника права на подальше оскарження законності такого коригування.

Зокрема, у даній справі Верховний Суд зазначив, що частиною восьмою статті 55 МК України встановлено право, а не обов`язок декларанта на підтвердження заявленої митної вартості в позасудовому порядку, відмова декларанта від такого права та подання нової митної декларації зі сплатою митних платежів у встановленому митним органом розмірі без оформлення відповідної фінансової гарантії не може слугувати підставою для позбавлення його права на судове оскарження рішення про коригування митної вартості та є порушенням його права на справедливий суд.

Отже, сплата скоригованих митних платежів не позбавляє  платника права оскаржувати законність дій митного органу щодо перегляду митної вартості товару.

7.     Постанова Верховного Суду від 23.11.2020 р. у справі № 809/984/18

У цій справі платник скористався правилами ст. 267 МК України та задекларував товари для вільного обігу на митній території за одним класифікаційним кодом згідно УКТ ЗЕД, здійснивши розмитнення за найбільшою ставкою ввізного мита 10%. Водночас, після подання митної декларації та митного оформлення товару платник виявив помилкове віднесення одного з товарів до неправильної класифікації, що призводило до збільшення ставки митна до 15%. Відтак, платник прийняв рішення здійснити декларування зазначеного товару за ставкою 15 %, та окремо по кожному товару у поставленій партії, оскільки в протилежному випадку весь товар необхідно розмитнювати за найбільшою ставкою, тобто 15 %.

У зв`язку із чим, платник звернувся до митного органу із заявою в порядку ст. 269 МК України про надання дозволу на внесення змін до митної декларації. Митний орган відмовив в задоволенні заяви зазначивши, що внесення змін у декларацію або виправлення помилок можливе, якщо такі помилки не призведуть до зменшення розміру митних платежів. Оскільки відомості, які пропонується внести до митної декларації призведуть до перерахування митних платежів, то задовольнити такі вимоги немає можливості.

Аналізуючи спірне питання, Верховний Суд не погодився із митними органом, судом першої та апеляційної інстанції та визнав, що до моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу у їх внесенні з тих підстав, що це стосується перерахунку митних платежів є протиправною. Приписи пункту 37 Положення 450 не суперечать нормам статті 269 МК України, а визначають лише порядок внесення таких змін, в тому числі у разі необхідності повернення декларанту митних платежів.

Таким чином, Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 18.10.2019 р. у справі № 813/6707/14, від 06.05.2020 р. у справі № 815/6006/16 та підтримав позицію платника.

8.     Постанова Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 803/1208/17

Митні органи особливо прискіпливо ставляться до перевірки декларування товарів щодо яких платник застосовує пільговий режим в оподаткуванні ввізним митом. У даній справі Верховний Суд звернув увагу, що митний орган має виключний перелік підстав для позбавлення імпортера преференційного режиму.

Так, ставлячи під сумнів відповідність імпортованого товару усім вимогам для застосування пільгового режиму, митний орган посилався на лист Державного митного комітету держави походження Республіки Білорусь (держави походження товару) та на лист Білоруської ТПП.

Водночас, дослідивши зміст вказаних листів, суди дійшли до висновку, що вищезазначені листи не містять жодних відомостей від компетентних органів Республіки Білорусь, які стосуються видачі саме сертифіката про походження товару зокрема, інформації про те, що вказаний сертифікат не видавався (фальсифікований) або виданий на підставі недійсних документів та (або) недостовірних відомостей.

Враховуючи аналіз норм законодавства та міжнародної угоди, Верховний Суд відмітив, що основним документом, що свідчить про країну походження товару для надання товару режиму вільної торгівлі відповідно до критерію достатньої обробки/переробки товару є сертифікат про походження товару, виданий уповноваженим органом держави вивезення відповідно до її національного законодавства. Відтак, вирішення питання щодо країни походження товару повинне прийматися після одержання додаткових відомостей, сам факт звернення до компетентних організацій ще не є підставою для відмови в прийнятті митної декларації.

Отже, навіть наявність у митного органу листів від уповноважених органів із держави походження товару не свідчить про беззаперечну неможливість застосування преференційного режиму.

9.     Постанова Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 820/2147/16

У даній справі митний орган стверджував про те, що надані платником документи не містять відомостей транспортних витрат від міста завантаження до міста перетину митного кордону України, що слугувало підставою для коригування митної вартості товару.

Аналізуючи вказані доводи, суди застосували правила Інкотермс 2010, зокрема правила поставки на умовах CFR, які були обрані платником та його контрагентом. Так, Верховний Суд дійшов до висновку, що поставка товару на умовах CFR (вартість і фрахт) зобов`язує продавця оплатити фрахт, необхідний для доставки товару до названого порту призначення.

Дослідивши надані платником документи, Верховний Суд відмітив, що замовником експедиційних послуг (в тому числі морського фрахту), є постачальник, якому декларантом (позивачем) було перераховано зазначену у поданих митному органу документах вартість товару за умови його доставки до морського порту України, тому, інших витрат, пов`язаних з експедицією імпортованих товарів, декларант не здійснював, що повністю кореспондується з відомостями у наданих при митному оформленні документах.

Як наслідок, судами встановлено, що платником надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товару, та не містять неточностей чи розбіжностей.

10.  Постанова Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 910/11153/17

 Неправомірні дії контролюючого органу, окрім значної кількості незручностей, завдають і збитків імпортерам товарів. Окрім можливості відшкодування витрат на правову допомогу, пов’язану із судовим оскарженням таких дій, законодавство передбачає право платника вимагати компенсації збитків шляхом звернення до суду.

Зокрема, розглядаючи таку справу, Верховний Суд звернув увагу на те, що враховуючи імперативні приписи частини другої статті 325, частини п`ятої статті 338 Митного кодексу України у разі відсутності встановлення в результаті проведення митних процедур порушення вимог законодавства України витрати вантажовідправника (власника вантажу) на їх проведення підлягають відшкодуванню органом, за ініціативою якого проведено вказані операції, що мало наслідком затримання вантажу та спричинило збитки власнику цього вантажу (вантажовідправнику), зокрема додаткові витрати на послуги перевізника, пов`язані з виконанням передбачених зазначеними нормами дій, пов`язаних з проведенням митних операцій.

Таким чином, у разі доведення у діях митного органу складу правопорушення, передбаченого ст. 1166 та 1173 ЦК України, платник має право на відшкодування завданих збитків.

В загальному, судова практика складається на користь суб’єктів господарювання, але за умови збору і подачі належної доказової бази та підготовки процесуальних документів із коректною вказівкою на порушені норми матеріального права. Підсумовуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду, слід нагадати, що у випадках, коли митні органи діють незаконно чи виходять за межі наданих повноважень, для цілей визначення подальшого плану дій з метою захисту порушених інтересів, платнику критично використати висновки судів у спорах зі схожими обставинами.  

Софія Барановська, юристка практики з вирішення податкових спорів KPMG Law Ukraine