За ці роки Група уклала низку угод, згідно з якими видобутий на руднику мідний концентрат реалізувався на адресу материнської компанії в Швейцарії. До 2007 року угоди здійснювались в рамках низки угод про відвантаження концентрату, які були структуровані з умовами, що відображають ринкові ціни. У лютому 2007 року угоди були переглянуті та відповідно до нових умов, трансфертні ціни формувалися на підставі формули, яка враховувала товарні ціни металів Лондонської біржі, скориговані з урахуванням розподілу витрат Групи.

На думку податкового органу Австралії нова угода не відповідала принципу «витягнутої руки». Отже, доходи, отримані Групою за новими умовами, були меншими, ніж доходи, які компанія отримала б, якби зберегла первинний підхід до ціноутворення або використовувала інший підхід, який можна застосовувати до формування ціни. Таким чином, швейцарська компанія порушила правила трансфертного ціноутворення та не сплатила ринкові ставки за мідь, яку закуповувала в 2007-2009 роках, що призвело до боргу в розмірі 62,5 доларів США перед бюджетом Австралії.

У свою чергу, Група стверджувала, що згідно із законодавством, податковий орган має право застосовувати вимоги трансфертного ціноутворення до ціни фактично проведеної операції, а не переглядати та оскаржувати умови угоди про розподіл витрат між компаніями Групи. Обгрунтування платника податків полягало в тому, що нова структура ціноутворення усунула ризик нестабільності витрат на процеси обробки/переробки та цінами на мідь. Крім цього, Група підкреслила, що умови договору відповідають угодам, укладеним між незалежними сторонами, і надала низку прикладів таких типів договорів. Такі контракти свідчать про той факт, що аналізована внутрішньогрупова угода є звичайною комерційною угодою і повинна оцінюватися як така.

Після тривалого розгляду справи 3 вересня 2019 року Федеральний суд Австралії виніс рішення на користь платника податків і постановив, що у податкового органу відсутні повноваження переглядати та оскаржувати характер договору, укладеного між пов'язаними особами, а сам принцип «витягнутої руки» не передбачає будь-якого розслідування мети або мотивів платника податків при укладенні угоди з пов'язаною стороною. Проаналізувавши співставні договори, суд дійшов  висновку, що ціни, встановлені в оспорюваних угодах Групи, відповідали принципу «витягнутої руки».

З огляду на останні зміни в ПКУ, внесені Законом України № 466, матеріали справи можуть бути корисними в рамках застосування «котирувальних цін» на певні групи сировинних товарів. Крім того, в черговий раз предметом світової судової практики є претензії з терміном позовної давності понад 10 років, при цьому судові тяжби по цьому «кейсу» ще не завершені, тому що податковий орган Австралії заявив, що буде оскаржувати прийняте рішення в апеляційному порядку.

Аліна Швець, консультантка групи ТЦ KPMG в Україні