Starbucks Manufacturing BV (SMBV) є резидентом Нідерландів та займається обсмажуванням кавових зерен та їх розповсюдженням, а також пов'язаних з кавою товарів (чашки, фасовану їжу, аксесуари тощо), у торговій мережі Starbucks в країнах Європи, на Близькому Сході та в Африці.
Європейська Комісія у 2015 році винесла Рішення, яким визнала угоду про попереднє ціноутворення (APA), яку Starbucks уклали в 2008 році з владою Нідерландів, як незаконну державну допомогу. Через невірне застосування принципу «витягнутої руки» SMBV отримало податкові пільги понад 25 млн євро.
Нідерландська податкова адміністрація у АРА узгодила розмір винагороди, яку мала отримувати SMBV за виробничу та дистрибуційну діяльність, користуючись методом TNMM (Transactional Net Margin Method – метод чистого прибутку), а також узгодила розмір роялті, який сплачувався SMBV іншій компанії групи.
У своєму Рішенні Єврокомісія, зокрема, зазначила, що група компаній Starbucks повинна була застосовувати метод порівняльної неконтрольованої ціни (CUP) щодо операцій купівлі-продажу кавових зерен та сплати роялті, замість TNMM, тому що його застосування не було надійним підходом до визначення ринкового рівня фінансового результату SMBV.
На думку європейського регулятора SMBV значно переплачував швейцарській сестринській компанії Starbucks (SCTC) при закупівлі необсмажених кавових зерен. Starbucks у відповідь висунула твердження, що діяльність SCTC набуває все більшого значення для Групи з 2011 року, частково завдяки розробці програми «C.A.F.E. Practices Program» (Coffee and Farm Equity), що полягає у запровадженні унікальних стандартів вирощування та збирання кавових зерен.
Комісія зазначила, що звіт про трансфертне ціноутворення, на підставі якого було укладено АРА, не містив аналізу роялті, яке SMBV сплачувала сестринській компанії Starbucks Alki (Великобританія). Здійснивши аналіз за методом CUP, Єврокомісія визначила, що вартість «ноу-хау» з обсмажування кавових зерен складає «нуль», тобто виплата подібного роялті взагалі суперечить діловій практиці ведення бізнесу в цій сфері.
Претензії до застосування TNMM у АРА також стосувались обґрунтування Starbucks свого ланцюжка створення вартості. На думку Єврокомісії, по-перше, Starbucks помилково класифікувала SMBV як сторону з менш складними функціями, активами та ризиками у ланцюжку створення вартості: SMBV позиціонувалася як контрактний виробник, а британська компанія Starbucks Alki – як така що володіє «ноу-хау» з виробництва та обробки кавових зерен. Таке трактування призвело до того, що Starbucks неправильно ідентифікувала SMBV як досліджувану сторону. По-друге, Комісія встановила, що при проведенні порівняльного дослідження SMBV з іншими учасниками ринку дистрибуції кави, SMBV неправильно провела коригування власної бази витрат, внаслідок чого остання зросла, а компанія занизила свій оподатковуваний прибуток.
Все це дало підстави стверджувати фахівцям Єврокомісії, що укладена між Starbucks та Нідерландами податкова угода базувалася на «штучних і складних методах, що не відображають економічну реальність», що призвело до «неправомірного скорочення» обсягу податків сплачених Starbucks.
Не погодившись із рішенням Єврокомісії, влада Нідерландів та платник податків звернулись до Європейського суду.
За результатами розгляду справи Європейський суд загальної юрисдикції зазначив:
Отже, на думку Суду, Єврокомісія не змогла обґрунтувати та довести наявність економічної переваги у SMBV через укладання АРА. Рішення Європейського суду загальної юрисдикції (European General Court) не є остаточним та Європейська комісія може подати апеляцію на це рішення у European Court of Justice.