close
Share with your friends

Коли має сенс використовувати Berry Ratio для цілей трансфертного ціноутворення

Berry Ratio для цілей трансфертного ціноутворення

Для визначення відповідності умов контрольованих операціях (далі – КО) принципу «витягнутої руки» Настанови ОЕСР щодо трансфертного ціноутвореннях[1] та Податковий кодекс України (далі – ПКУ) рекомендує використовувати різноманітні фінансові показники: валову рентабельність, чисту рентабельність, валову рентабельність витрат, рентабельність активів, рентабельність операційних витрат тощо.

За цією темою

Тому актуальним завданням під час проведення економічного дослідження, поряд із вибором методу трансфертного ціноутворення (далі – ТЦ), є вибір найбільш доцільного показника рентабельності залежно від типу та особливостей здійснення КО. Використання невідповідного фінансового показника, який буде порівнюватись з аналогічними показниками зіставних операцій або зіставних компаній, може вплинути на якість результатів аналізу та, в подальшому, стати наслідком податкових донарахувань контролюючим органом.

Відповідно до пп. 39.3.2.4 ст. 39 ПКУ вибір показника рентабельності може здійснюватися з урахуванням таких факторів: виду діяльності сторони КО, розподілу функцій, ризиків, активів сторін, економічної обґрунтованості обраного показника та його незалежності від доходів та/або витрат, визнаних в операціях між пов'язаними особами та/або в КО.

Отже, фінансовий показник, який буде обрано, має бути максимально незалежним від впливу операцій із пов’язаними особами. Водночас, у світовій торгівлі все частіше можна спостерігати створення у глобальних товарних ланцюжках централізованих хабів, які проводять посередницьку діяльність у рамках групи. Дуже часто такі торгові хаби здійснюють закупівлю сировини та/або товарів у компаній групи та подальший їх перепродаж іншим асоційованим компаніям.  

У таких випадках більшість фінансових показників компанії - дистриб’ютора  не пройдуть «тесту незалежності», адже її доходи та/або витрати, які необхідні для розрахунку показників рентабельності, будуть залежати від угод із асоційованими компаніями.

Водночас, операційні витрати у випадку посередницької діяльності є достатньо незалежними, якщо на них істотно не впливають витрати на користь асоційованих підприємств, такі як платежі головному офісу, орендна плата або роялті, сплачені іншим пов’язаним особам.

Рекомендації щодо використання  методу чистого прибутку із дослідженням рентабельності операційних витрат (далі – РОВ) для вищезазначених випадків можна побачити у Настановах ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення (параграф В 3.5 ст.2.106-2.108) та Практичному керівництві ООН з ТЦ2 (параграф 3.3.7.5).

Згідно з ПКУ, РОВ визначається за наступною формулою:

POB Formula

В світі РОВ є більш відома як Berry Ratio. Вперше цей фінансовий показник для цілей ТЦ був використаний в США під час перевірки хімічної компанії DuPont. Служба внутрішніх доходів США використала Berry Ratio для обґрунтування прибутковості європейського дистриб’ютора групи DuPont, який, по суті, був постачальником послуг (надання послуг з маркетингу, реклами та дистрибуції) для компанії виробника з США, а не повноцінним торговцем.

Застосовуючи Berry Ratio податковий орган виходив з того, що, зазвичай, для таких дистриб’юторських компаній собівартість ― це, насамперед, величина затрат виробників для виробництва товарів, які перепродує дистриб'ютор. Навпаки, операційні витрати являють собою фактичну вартість, додану дистриб'ютором у ланцюжку розповсюдження продукції (витрати на дистрибуцію  товарів, їх промоцію). Отже, чисельник при розрахунку показника РОВ (валовий прибуток) ― це частина доходу дистриб'ютора за його функцію доданої вартості, а знаменник (операційні витрати) ― додана вартість.

Отже, застосування Berry Ratio виглядає дуже привабливим, коли досліджується груповий дистриб’ютор з огляду на простоту застосування і відсутність обмежень за розміром компаній-дистриб'юторів, які використовуються в якості порівнянних аналогів. Але, не зважаючи на зовнішню простоту, РОВ має певні обмеження та застереження для застосування.

Зокрема, у Настановах ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення визначено три умови, які визначають можливість використання показника РОВ:

  • по-перше, додана вартість, створена в КО, має відображатись саме в операційних витратах. Тобто вартість виконаних дистриб’ютором функцій (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків) пропорційна до поточних витрат;
  • по-друге, вартість виконаних функції (з урахуванням використаних активів та прийнятих ризиків) (додана вартість) в КО не повинна істотно впливати на вартість реалізованих товарів (виручку), тобто вона не має бути пропорційною до продажів;
  • по-третє, досліджувана сторона не виконує у КО будь-яку іншу істотну діяльність/функцію (наприклад, виробничу), яка має бути оплачена із використанням іншого методу або іншого фінансового показника.

Водночас, Практичне керівництво ООН з ТЦ наголошує на певних обмеженнях щодо використання Berry Ratio:

  • коефіцієнт дуже чутливий до функцій, та не може бути застосований до інтегрованого дистриб'ютора, який виконує різні функції, такі як складання або налагодження; 
  • застосування РОВ вимагає проведення ретельного порівняльного дослідження. Наприклад, вибір зіставних компаній в різних галузях, де вплив доданої вартості на прибуток може відрізнятися, призведе до інших рівнів прибутку, ніж в галузі діяльності сторони, що досліджується;
  • мають бути враховані можливі відмінності у класифікації окремих витрат, які враховуються при обчисленні РОВ, у сторони КО, що досліджується, та  компаній, які використовуються для порівняння;
  • показник РОВ не повинен застосовуватися, якщо збутова діяльність дистриб’ютора пов’язана  із використанням істотних нематеріальних активів (торгові марки, ліцензії, патенти тощо).

Таким чином, можна дійти висновку, що Berry Ratio досить зручний і доречний при аналізі діяльності фірм дистриб’юторів, зокрема, які здійснюють закупівельно-збутову діяльність між асоційованими компаніями групи.

Разом з цим, його використання є можливим та обґрунтованим тільки якщо діяльність торгового посередника включає в себе обмежену кількість функцій і ризиків (та не передбачає використання суттєвих нематеріальних активів) і може бути охарактеризована як послуга. Тобто додана вартість, що створюється дистриб’ютором в КО, відображається саме в його операційних витратах, які й є базою для розрахунку фінансового показника.  

Тарас Бережницкий, консультант, трансфертне ціноутворення, KPMG в Україні

  1. OECD, Transfer Pricing Guidelines for Multinational Enterprises and Tax Administrations (OECD 2017)
  2. UN,  Practical Manual on Transfer Pricing for Developing Countries (UN 2017)

KPMG у соцмережах

  • Знайти офіс kpmg.findOfficeLocations
  • kpmg.emailUs
  • КПМГ у соцмережах kpmg.socialMedia
 

Want to do business with KPMG?

 

loading image Запит про послуги KPMG