Джерело: Економічна правда

У лютому 2017 року член Ради НБУ Василь Фурман в ефірі "Еспресо" заявив, що банківська система в Україні пройшла процес очищення і криза в цій сфері вже позаду.

Однак незважаючи на такий оптимізм зі сторони представників НБУ, процес виведення банків з ринку досі пов'язаний з рядом проблем.

Однією з таких є намагання деяких акціонерів оскаржити рішення про ліквідацію їх банків.

За останні три роки 12 акціонерів оскаржили в судах виведення належних їм банків з ринку.

Серед них ПАТ "КБ "Хрещатик", ПАТ "Банк "Юнісон", ПАТ "Радикал Банк", ПАТ "Банк "Київська Русь" тощо.

Ці справи є особливо цікавими, оскільки акціонери піднімають важливе питання: який рівень та межі свободи розсуду НБУ в ухваленні рішень щодо виведення банків з ринку?

Основним питанням, яке вирішують суди у таких судових справах, є те, чи може НБУ ухвалити рішення про визнання проблемного банку неплатоспроможним до спливу 180-денного строку, встановленого ч. ч. 6-9 ст. 75 і п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (Закон про банки).

Так, норми цих статей передбачають, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства.

Водночас вказані положення прямо не зобов'язують НБУ чекати 180 днів і лише потім визнавати банк неплатоспроможним, у зв'язку з чим Регулятор використовує цю надану законодавцем свободу для того, щоб оперативно реагувати на ризики стрімкого погіршення фінансово-економічного стану проблемного банку, виведення активів з банку, зменшення обсягу ліквідного майна банку тощо.

Недобросовісні акціонери, звичайно, проти такого оперативного реагування, оскільки у таких випадках затягування часу грає їм на користь.

У зв'язку з цим питання адміністративної свободи НБУ щодо виведення банків з ринку є предметом розгляду судів.

Чи правий НБУ?

Суди поки що не дійшли згоди щодо цього питання.

Наприклад, у справі Юнісон Банку Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) вирішив, що НБУ може ухвалити рішення про неплатоспроможність банку у будь-який момент з дня віднесення такого банку до категорії проблемних, однак не пізніше 180-ти днів з відповідної дати.

Тобто єдиний обов'язок НБУ у цій ситуації – вирішити питання про долю банку не пізніше 180-ти днів з дня віднесення його до категорії проблемних.

У справі банку "Хрещатик" ВАСУ навпаки зазначив, що з дня віднесення банку до категорії проблемних НБУ зобов'язаний надати банку 180 або інший розумний строк днів для приведення своєї діяльності у відповідність до законодавства та вимог НБУ і тільки після спливу цього строку вирішувати долю банку.

Наразі ці та подібні справи щодо оскарження рішень НБУ про неплатоспроможність банків перебувають на розгляді у Верховному Суді.

Думаю, що НБУ таки має право визнавати банк неплатоспроможним у будь-який момент з дня віднесення його до категорії проблемних у разі наявності визначених законом ознак / підстав неплатоспроможності. Положення ст. 75–76 Закону про банки не обмежують Регулятора в таких діях.

Завданням НБУ є, зокрема, забезпечення стабільності банківської системи.

Повноваження НБУ щодо нагляду і контролю за банками, застосування до банків заходів впливу, покликані забезпечити НБУ можливістю ефективно реагувати на виклики банківської системи.

Такими викликами є стрімке погіршення фінансового стану проблемного банку, здійснення ризикової діяльності, виведення ліквідних активів з банку тощо.

НБУ найбільш повно поінформований про фінансовий стан проблемного банку, розуміє його потреби у докапіталізації.

Він має можливість визначити ризики, з якими стикається банк у своїй діяльності, оцінити можливості акціонерів забезпечити додаткову капіталізацію банку та визначити ризики для банківської системи, які несе подальше існування того чи іншого банку.

Коли НБУ бачить, що фінансовий стан проблемного банку погіршується, акціонери після віднесення банку до категорії проблемних не вживають адекватних заходів для покращення фінансового стану банку, а банк відповідає статусу неплатоспроможного, то немає сенсу чекати 180 днів.

Навпаки, зволікання у цій ситуації може призвести до того, що неплатоспроможним буде визнано і передано під управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) банк без активів, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги вкладників та кредиторів.

Протилежний підхід, який передбачає обов'язок НБУ надати кожному проблемному банку 180 днів та інший строк на "оздоровлення", без права НБУ оперативно реагувати у разі порушень, суперечив би самій суті банківського нагляду та меті забезпечення стабільності банківської системи України.

Глухий кут

Поки Верховний Суд не висловився щодо питання про законність дій НБУ, суди нижчих інстанцій "воскресили" кілька неплатоспроможних банків і вони де-юре повернулись на український ринок в іпостасі "банків-зомбі".

У такій ситуації акціонери цих банків вимагають від НБУ повернення банківської ліцензії та відновлення діяльності, у Фонду – припинення процедури ліквідації та продажу активів.

Законодавство не передбачає такої можливості, що цілком логічно, адже як можна повертати на ринок банк, який, наприклад, два роки не здійснював жодної діяльності і перебував в процедурі ліквідації?

Такий банк є банком тільки формально, а фактично – не відповідає жодним нормативам НБУ і апріорі не повинен бути допущеним до здійснення банківської діяльності: видавати кредити, залучати депозити, здійснювати розрахунки тощо.

Суди, повертаючи на ринок "банки-зомбі", не враховують цей аспект, не оцінюють, чи відповідає банк економічним нормативам (зокрема, капіталу та ліквідності), а розглядають справу з більш формальної точки зору.

Ще одне питання, яке суди залишають поза увагою, повертаючи "банк-зомбі" до життя, це те як бути із сумами, які Фонд виплатив вкладникам банків після початку процедури ліквідації цих банків?

Наприклад, у випадку банку "Київська Русь" Фонд виплатив вкладникам більше 2-х млрд грн, а це з огляду на структуру фінансування Фонду, в основному, кошти платників податків.

За умови продовження процедури ліквідації цього банку, як це передбачено законодавством, Фонд компенсував би ці гроші за рахунок продажу активів банку.

Але якщо допустити, що у майбутньому Верховний Суд вирішить, що цей банк має право на функціонування і визнає дії НБУ незаконними, гроші, виплачені вкладникам, зрозуміло, ніхто Фонду не поверне.

З юридичної точки зору намагання акціонерів повернути неплатоспроможні банки до життя виглядають нераціональним та неадекватним способом захисту.

Адже на підставі рішення суду на банківський ринок повертається банк, який не відповідає жодним нормативам НБУ, не може гарантувати виконання своїх зобов'язань перед вкладниками та кредиторами, що дає підстави та навіть зобов'язує НБУ знову визнати такий банк неплатоспроможним.

Саме тому намагання акціонерів відновити "банки-зомбі" не є ефективними.

Не виключно, що деякі недобросовісні акціонери, які намагаються відновити діяльність своїх банків, насправді переслідують іншу мету – забезпечити виведення з банку цінних активів після того, як отримають над ним контроль. А після можна і Фонду віддавати в ліквідацію.

Як бачимо, повернення неплатоспроможного банку на ринок через суд створює більше проблем та загроз, ніж вирішує.

Це порушує баланс між загальносуспільними інтересами та інтересами окремих осіб.

Сподіваюсь, що скоро Верховний Суд вирішить цю складну ситуацію, а його рішення дозволить досягти розумного і адекватного балансу між забезпеченням стабільності банківської системи України, захистом інтересів вкладників та кредиторів з однієї сторони та акціонерів неплатоспроможних банків – з іншої.