Вибуховий попит. Чому зростає інтерес до українських активів?

Чому зростає інтерес до українських активів?

Нещодавно KPMG в Україні опублікувала дослідження про найбільші угоди, що мали місце в минулому році в Україні.

1000

Джерело: НВ Бізнес

Судячи з усього, у інвесторів знову прокидається інтерес до купівлі українських активів. За 2017 рік кількість угод з українськими активами зросла на 22% до 67. А їх сумарний обсяг збільшився до $1 млрд, або відразу на 37%.

ТОП-10 українських M&A оцінюється KPMG в $714 млн. Найактивнішим сектором в частині злиттів і поглинань є АПК – на нього припала майже половина операцій, а також металургійний і гірничодобувний сектор, енергетика та IT.

Про те, що стоїть за бумом угод зі злиттів і поглинань в країні, як вигідно продати наявний бізнес і на які активи буде попит, розповідає партнер KPMG Дмитро Мусатов.

– Як ви можете охарактеризувати компанії з Топ-10 за операціями M&A в Україні за минулий рік?

– Якщо порівнювати Україну з іншими регіонами, то число і обсяг угод в нашій країні, природно, менше. За обсягом ми навряд чи підбираємося до 1% ВВП. Тоді як аналогічний середньосвітовий показник становить близько 4% ВВП.

Ми очікуємо, що в 2018 році пожвавлення на ринку угод M&A триватиме, збільшиться й кількість угод. Правда, залишається відкритим питання, наскільки можна очікувати саме великих угод з купівлі активів. Якщо керуватися потребою в наших послугах в консалтингу, тобто запитами як для організації оцінки, так і самих угод. Непрямі ознаки підтверджують, що активність повинна бути вищою.

Угоди ж в Топ-10 можна розділити на дві складові. По-перше, це покупки компаній, пов'язані з експортним потенціалом товарів і послуг, які вони виробляють. А по-друге, це інвестиції всередині країни, коли вкладення в конкретний сектор представляють для інвестора вхід в зрозумілий бізнес з прийнятними ризиками, що при цьому дає хороше повернення.

– Якщо говорити про експортний потенціал, яких галузей це стосується насамперед?

– Ми говоримо насамперед про бізнес в сільському господарстві й ІТ-секторі економіки. Тут Україна експортує, умовно кажучи, дві категорії товарів і послуг.

Перше – це сировинні товари, доступні на багатьох товарних біржах в різних країнах. У сільському господарстві України за багатьма товарними групами займає провідні місця. Інвестиції в цей сектор як для іноземних інвесторів, так і для локальних, пов'язані з меншими валютними ризиками в зв'язку з експортною виручкою, а також забезпечують порівняно високу дохідність на вкладений капітал.

ІТ – ще одна велика складова нашого експорту. Можна сказати, що це продаж "мізків" за кордон – IT-фахівці в Україні здатні робити конкурентоспроможні продукти, зокрема, писати програмний код, який має величезну затребуваність в світі в зв'язку з аутсорсингом, який використовується в багатьох розвинених країнах світу. Тут немає ніякої прив'язки до географії. Плюс, в останні роки багато закордонних компаній відмовилися від інших ринків колишнього радянського табору через політичні ризики і сконцентрували свою увагу на Україні. Природно, вартість цих компаній зростає разом з їх бізнесом, купувати їх стало вигідніше.

– Мабуть, загальний вектор майбутніх угод M&A в Україні все більше буде визначатися технологічністю бізнесу. А саме тим, як і наскільки швидко нові і вже діючі компанії, у яких добре розвинена платформа для ведення бізнесу – є адекватний персонал, контракти, попит на їх товари і послуги – будуть в змозі створити продукт з тією самою міфічною високою часткою доданої вартості. Думаю, буде цікаво спостерігати за реалізацією потенціалу України в експорті технологічних продуктів або хоча б в появі і розвитку компаній, які створюють і застосовують технології краще, дешевше і швидше за конкурентів на розвинених ринках.

Це не можна назвати трендом, який вже добре проявився. Але з точки зору венчурних інвестицій в Україні вже багато таких проектів, стартапів, де мова йде саме про рішення в сфері інноваційних технологій і бізнес-процесів. Часто, це компанії, спрямовані на розроблення ІТ-інструментів і рішень, які можна застосувати в абсолютно різних сегментах ринку – логістиці, фінансовому секторі, сфері послуг, виробництві тощо. Такі компанії продовжують залучати інвестиції за рахунок ринку M&A та інших інструментів, а в майбутньому будуть використовувати публічні розміщення (наприклад, IPO) та інші подібні способи залучення капіталу. Це те, чого можна очікувати в Україні в найближчій і середньостроковій перспективі.

Зокрема, це проекти в сфері, що позначається вже звичним словом fintech, тобто там, де бізнес знаходить застосування великим даним, новим алгоритмам в банківській, страховій сфері, де людська праця спрощується або замінюється, роботизується. Роботом не в прямому сенсі слова, звичайно, а програмним кодом.

– Друга велика категорія компаній з Топ-10, у яких велика віддача. Які це галузі, які компанії?

– Це зрілий успішний бізнес, який привабливий інвестору, напевно, з точки зору своєї передбачуваності й забезпеченості затребуваними активами. Адже входити в чужий бізнес і не розуміти його, мабуть, не найадекватніше інвестиційне рішення.

Якщо ми говоримо про затребуваність і зрозумілу віддачу на вкладення, – то це нерухомість. Комерційна нерухомість зараз є предметом великого інтересу.

Ті, хто сьогодні купує активи на цьому ринку, користуються можливістю увійти на досить невисоких ставках і зможуть реалізувати потенціал приросту в майбутньому. Real estate – відповідний актив з точки зору використання для бізнесу, зокрема, для отримання, наприклад, фінансування в банках.

– Чи є інтерес зовнішніх інвесторів до українських активів? Яке співвідношення попиту і пропозиції?

– Якщо дивитися за структурою публічних угод, то в Україні локальні інвестори формують близько 2/3 активності на ринку. Це можна порівняти з рівнем США, де більше 56% угод – внутрішньодержавні. У цьому сенсі ми дуже відрізняємося від Європи, де навпаки, внутрішніх угод істотно менше, ніж транскордонних. Всі угоди або спрямовані на покупку активів європейцями за межами ЄС, або на покупку іноземцями активів в ЄС.

Дійсно, в останні роки є тенденція зростання інтересу зовнішніх інвесторів до України. Наприклад, Азія все більше проявляэ інтерес до нашого ринку. Успішні угоди є, але поки що це поодинокі приклади, які не мають великого розголосу.

Уже тривалий час спостерігається тренд зростання інвестицій зы східної частини світу – Китаю, Японії, Кореї, – країн, які досить вимогливі до інвестиційного клімату країни, що приймає. Часто інвестори з цих країн набувають міноритарні пакети акцій, не купуючи контроль. В Україні ж захист прав міноритарних акціонерів залишає бажати кращого.

Мабуть, найближчим часом не варто очікувати активного придбання інвесторами контрольних пакетів акцій українських компаній в галузях, де немає відносно безпечних активів. При цьому, в агросекторі, наприклад, прихід зовнішніх інвесторів цілком можливий за умови зняття мораторію на землю. Оскільки переваги ведення сільського господарства в країні очевидні, навіть придбання контролю і пов'язані з цим ризики нового власника балансуються істотними необоротними активами у вигляді землі, яка виступає таким собі інструментом захисту від повної втрати вкладень.

– Якщо говорити про внутрішні угоди, що можна очікувати найближчим часом?

– З точки зору внутрішніх угод, потенційне зростання пов'язане з консолідацією бізнесу. Тобто з економією на масштабах. Тут потенціал залишається у того ж агросектора і сфери споживчих товарів – це буде відповідним сегментом для оптимізації бізнесу.

– Інвестор, якщо він дивиться на компанію, як він приймає рішення про покупку?

– У більшості випадків інвестори так чи інакше мають якесь розуміння і відчувають схильність до покупок в певному секторі. Тобто галузевий досвід має вагомий внесок у прийняття початкового рішення про вибір об'єкта вкладень. Ще одним фактором є можливість увійти в бізнес за мультиплікаторами, які для інвестора привабливі і які відразу дають заділ на найкращий вихід з цієї інвестиції. В такому випадку частіше йде мова про угоду фінансових інвесторів. Само собою, насамперед всі дивляться на сам ринок, на рівень його розвитку, рівень споживання і потенціал його зростання, наскільки та країна, в якій виробляється продукт, може його спожити, або наскільки високий експортний потенціал, на нішеві можливості і фундаментальну недооціненість сектора. В принципі, все починається з ринку в цілому, потім переходять до галузі, її позицій як всередині країни, так і на зовнішніх ринках, а вже потім доходять до бізнесу, його конкурентоспроможності, конкретних ризиків, стану, корпоративного влаштування тощо. Останні складові прийняття рішення керовані більшою мірою, ніж макроекономічні та галузеві фактори. Тому виходить саме така послідовність – зверху вниз: від макрорівня, через галузь, досвід в цій галузі інвестора і далі до ризиків операційних.

– Які ще галузі можуть «вистрілити» в цьому році?

– В цілому на ринку угод також є потенціал у фінансового сектора. Більш ефективні гравці будуть в змозі купити банки, страхові компанії і консолідувати галузь ще більше. З іншого боку, залишається проблема поганих боргів, накопичених з попередніх років, що висять мертвим вантажем в банківській системі. Можливо, їх реалізація та подальше використання для створення якоїсь вартості теж стане досить актуальною темою в наступному році. Ми очікуємо, що потенційний інтерес інвесторів до ринку NPL знайде відображення в політиці регулятора, можливості організувати платформу для продажу, і в цілому, перетвориться на цивілізований механізм позбавлення банківської системи від поганих боргів, що так чи інакше виникають.

– Зараз багато говорять про інтерес зарубіжних інвесторів до зеленої енергетики в Україні.

– У секторі енергетики з поновлюваних джерел насправді багато спекуляцій навколо тарифоутворення. Є різні суперечки щодо того, який з різних видів електрогенерації економічно краще відповідає рівню наявних тарифів і який вид генерації має найбільший сенс для України. Але всі ці розмови, мені здається, ведуться про досить незначну частку ринку на тлі того, скільки електроенергії в країні виробляється з атома.

Безумовно, з точки зору інформаційного потоку інтерес дійсно досить високий. Але якщо ми подивимося на фактичні грошові вкладення в альтернативну енергетику, якими це підкріплюється, то, на мій погляд, перелом в бік «зеленої» електроенергії не відбувся, тому що поки що за обсягами вона навіть близько не підійшла до традиційної.

Якщо говорити про приватну генерацію, то на ринку залишається той же лідер – компанія ДТЕК тут попереду. Операція з придбання частки в такому бізнесі, здається, буде цілком нормальною подією.

– Чи є в Україні передумови для приходу великих інвестицій в нафтогазову галузь?

– На мій погляд, цей сектор більшою мірою, ніж інші, збереже свою залежність від геополітичних інтересів України, що реалізуються, зокрема, через НАК Нафтогаз. Головний інтерес, який буде переслідувати держава щодо Нафтогазу, – це захистити його позиції на ринку. Будь-який потенційний вхід на ринок інших великих зарубіжних гравців, нових для сектора, так чи інакше викличе питання про конфлікт з інтересами держави.

До всього іншого, цей сектор вимагає досить істотних капіталовкладень. Досі вся палітра чинників, включно з обсягами запасів вуглеводнів в Україні, не зробили країну досить привабливою для появи навіть найбільших світових гравців на цьому ринку. І очікувати когось, хто ризикне зайти в цю сферу, в найближчі роки, я думаю, не варто.

Проте існує можливість приватизації в майбутньому найбільшої нафтогазової компанії, що цілком можна розглядати як опцію для входу інвесторів. У поточних реаліях, на мою думку, приватні вкладення в нафтогазовий сектор швидше асоціюються з близькістю окремих великих бізнесменів до влади. В цілому, навіть перспективи прозорої приватизації в цьому секторі поки що здаються досить віддаленими.

– Чи може приватизація стати джерелом майбутніх злиттів і поглинань і залучити більший інтерес інвесторів у зв'язку з нещодавно ухваленим законом?

– З огляду на моє розуміння, вдала приватизація – це подія, яка потребує стабільного бізнес-клімату і політичної обстановки в країні. Напередодні виборів робити такі ризиковані кроки, які несуть за собою політичні ризики, ніхто з правлячих еліт не наважиться. Якщо й буде якесь зрушення в цьому напрямі, то на продаж виставлять незначні активи. Тобто очікувати приватизації в наступному році, наприклад, часткою в Ощадбанку або Нафтогазі, не варто. Приватизація навряд чи стане каталізатором нових угод в 2018 році.

– Якщо говорити про IPO як про спосіб залучення капіталу, чи має Україна перспективи розвивати цей ринок і розміщуватися українським компаніям саме в Україні, а не за кордоном?

– IPO є, з одного боку, очевидним способом залучення акціонерних коштів. В Україні сьогодні є компанії, ступінь готовності яких до публічного розміщення висока. Традиційно багато очікувань від ІТ і компаній сільського господарства. Прихід фінансового сектора або компаній з інших галузей на ринок IPO поки що мало передбачуваний.

З іншого боку, це дійсно нетривіальне питання. Здійснення IPO саме в Україні, з огляду на законодавство нашої країни, культуру корпоративного управління, можливості українських бірж, мабуть, нереалістично. Рішення буде прийматися на користь використання майданчиків у Лондоні чи Варшаві.

– Можете назвати необхідні реформи, які могли б сприяти активності?

– Базова потреба будь-якого інвестора, задоволення якої давно напрошується і давно могло б зробити інвестиційний клімат більш привабливим, – це можливість ефективного правозастосування. Забудемо на секунду про недосконалість самого права, але результативна судова реформа – це те, що дозволило б інвесторам захистити свої права цивілізованим способом.

Хто може назвати сьогодні український суд об'єктивним і неупередженим? А рішення суду обов'язковим і гарантовано виконуваним? Чи на ці запитання буде багато позитивних відповідей. Ні того, ні іншого не існує в тому вигляді, в якому очікував би інвестор, або у вигляді, близькому до європейської практики.

Якщо перераховувати далі, то це й багато галузевих реформ. Як приклад в секторі енергетики – це реформа тарифоутворення. Перші кроки в цьому напрямі так чи інакше вже зроблені, про результати можна буде судити, починаючи з 2019 року.

З точки зору прав міноритарних акціонерів, – а для залучення коштів на IPO це одна з найбільш прикладних сфер для реформ, – необхідний розвиток механізмів захисту і реалізації таких прав. Список можна доповнити земельною реформою і питаннями реформи корпоративного управління в Україні – вони все ще залишаються для інвесторів дуже актуальними.

Також один з моментів, якими Україна поки що похвалитися не може, але інвестиціям би дуже допомогли зміни в цій сфері, – це стабільність політичного клімату. Незалежно від його забарвлення, інвестиційна привабливість країни дуже залежить від нього.

– Які в цілому прогнози на поточний рік?

– Ми очікуємо, що в 2018 році пожвавлення продовжиться, збільшиться кількість угод. Але залишається відкритим питання, наскільки можна очікувати саме великих угод з купівлі активів. Якщо керуватися зростанням попиту на консультаційні послуги в нашій сфері, в супроводі угод, оцінці якості та залученні інвестицій, непрямі ознаки зростання активності інвесторів вказують на реалістичність прогнозів щодо зростання ринку в цьому році.

 

Підпишіться на розсилку новин KPMG в Україні

Підпишіться на нашу сторінку Facebook


© 2024 KPMG означає ТОВ "КПМГ-Україна", ПрАТ "КПМГ Аудит" та АО "КПМГ ПРАВО", компанії, зареєстровані згідно із законодавством України; члени глобальної організації незалежних фірм KPMG, що входять до KPMG International Limited, приватної англійської компанії з відповідальністю, обмеженою гарантіями своїх учасників. Всі права захищені.


Щоб отримати докладнішу інформацію про структуру глобальної організації KPMG, відвідайте https://kpmg.com/governance.

KPMG у соцмережах

Мій профіль

Першокласний контент, персоналізований для вас.