close
Share with your friends

Уряд запровадив додаткові механізми підтримки працівників, які здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю у період відпустки без збереження заробітної плати – Міністерство соціальної політики України

Уряд прийняв рішення щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за особу, яка одержує надбавку на догляд, перебуваючи у відпустці без збереження заробітної плати після досягнення дитиною трьох років. Тобто такий період буде зараховано до страхового стажу працівника.

Рішення ініційоване Мінсоцполітики з метою підвищення соціального захисту батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які, перебуваючи у трудових відносинах, фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, за дитиною, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідності, у період відпустки без збереження заробітної плати.

Трудовим законодавством гарантується надання особам за необхідності відпустки без збереження заробітної плати, але не більше ніж до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Перебування особи у відпустці без збереження заробітної плати після досягнення дитиною з інвалідністю трьох років не зараховувалося до страхового стажу у зв’язку з несплатою внесків ні роботодавцем, з яким особа перебуває в трудових відносинах, ні органами соціального захисту, які виплачують надбавку на догляд.

Довідково

Внесено зміни до Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 178, приведені у відповідність до Закону України „Про соціальні послуги” в частині визначення категорії платників єдиного внеску, зокрема, за осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, дитиною, хворою на тяжке рідкісне захворювання.

Уряд затвердив порядок надання відпустки для батьків при народженні дитини – Кабінет Міністрів України

Уряд постановою від 07.07.2021 р. №693 затвердив Порядок надання відпустки при народженні дитини. Цей порядок визначає механізм та умови надання одноразової оплачуваної відпустки при народженні дитини.

Право на відпустку має:

1) чоловік, дружина якого народила дитину;

2) батько дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови, що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки;

3) баба або дід, або інший повнолітній родич дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком).

Також у Порядку наведено визначення термінів, якими слід керуватися при наданні відпустки ("одинока мати", "одинокий батько", "інший повнолітній родич дитини"). Наведені терміни вживаються стосовно дитини, у зв’язку з народженням якої надається відпустка.

Відпустка надається одноразово тривалістю, що визначається працівником у письмовій заяві про її надання (але не більш як 14 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів), не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня народження дитини. Ця відпустка повинна бути використана працівником не пізніше 104-го дня з дня народження дитини.

Відпустка не підлягає грошовій компенсації та поділу на частини.

Також у Порядку:

  • визначено перелік документів для кожної категорії осіб, що мають на неї право;
  • прописано норми про тривалість відпустки при народженні двох і більше дітей (тривалість відпустки не збільшується);
  • визначено порядок надання відпустки у разі зміни місця роботи протягом строку, що дає право на відпустку.

Чи може роботодавець звільнити за власною ініціативою працівника після досягнення ним пенсійного віку? – Роз’яснення від Держпраці в Одеській області

Особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р.№ 1058-IV (далі – Закон № 1058), а також особа, якій до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року, визначається законодавством як громадяни похилого віку відповідно до ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 р. № 3721-XII (далі – Закон № 3721).

Пенсіонер – згідно зі ст. 1 Закону № 1058 – це особа, яка отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім’ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених законом.

Ст. 24 Конституції  України закріплено принцип рівності прав і свобод незалежно від будь-яких обставин, зокрема, й віку людини.

Гарантії соціального захисту пенсіонерів передбачено Законом № 3721.

Ст. 11 Закону № 3721 забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.

Посадових осіб, які порушують ці гарантії, притягують до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Тепер щодо звільнення зазначених осіб

Основним законодавчим актом України, який регулює питання захисту трудових прав громадян, є Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП).

Ст. 2-1 КЗпП забороняє дискримінацію працівників за віком: «Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси ….віку…».

Також у КЗпП не передбачені особливості звільнення працівників, які досягли пенсійного віку.

Отже, КЗпП забороняє звільняти працівників саме з підстави досягнення ними пенсійного віку.

Утім, це правило не забороняє роботодавцю звільнити такого працівника за загальними підставами, передбаченими в КЗпП.

Якщо працівник, який досяг пенсійного віку, бажає й надалі працювати, роботодавець може його звільнити за власною ініціативою лише у випадках, передбачених ст. 40 «Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» та 41 «Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов» КЗпП. В цих статтях міститься вичерпний перелік підстав, за якими з ініціативи роботодавця може бути звільнений працівник.

Нагадаємо, що відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Тому  зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників може бути самостійними причинами звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Підставами звільнення такої категорії працівників можуть бути також, наприклад,  невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку,  прогул  тощо.

Звільнення працівника за будь-якими іншими підставами не дозволяється. Зазначені особи мають право працювати та мають право на пенсію, яка оформлюється Пенсійним фондом України.

Якщо працівник, який досяг пенсійного віку, або вже є пенсіонером, не бажає більше працювати, він може бути ініціатором припинення трудового договору. Припинення трудового договору з ініціативи працівника регулюється ст. 38 КЗпП.

Робимо висновок: досягнення пенсійного віку  не є підставою для звільнення працівника за ініціативою роботодавця.