text

Сміттєва користь: як заробляти на переробці відходів

  • Юрій Кацер, Автор |

ЄС визначив Україну своїм пріоритетним партнером у реалізації Європейської водневої стратегії та постачанні новітнього енергетичного ресурсу на європейський ринок. Для втілення стратегії ЄС планує скорочувати кількість вуглецевих викидів на 100 млн тонн щорічно та врешті відмовитися від викопних джерел палива. У свою чергу Україна намагається перейти на екологічні джерела видобутку енергії. Наприклад, у  Держенергоефективності наголошують, що якщо задіяти 30–40% тільки агровідходів для генерації енергії з біопалива, то можна замістити в еквіваленті до 9 млрд куб. м газу на рік. Це близько третини газових потреб України. Проте, попри потенціал для країни, питання поводження з відходами поки лишається невирішеним. Досі існують питання із їх переробкою та утилізацією, що призводить до екологічних проблем, втрачання можливостей залучення інвестицій у цій сфері.

Про ситуацію з відходами 

Проблема поводження з відходами неодноразово досягала національного масштабу в Україні. Національна стратегія управління відходами в Україні до 2030 року констатувала, що наразі склалася критична ситуація, яка характеризується подальшим розвитком екологічних загроз. Причинами визначено домінування в національній економіці ресурсоємних багатовідхідних технологій і відсутність протягом тривалого часу адекватного реагування на ці виклики.

Іншими словами, в країні відходів і, зокрема, побутових відходів, утворюється більше, ніж є потужностей для їх переробки. Наприклад, в Україні за 2019 рік (без урахування даних АР Крим та Севастополя) утворилось понад 10 млн тонн побутових відходів, а утилізовано з них лише близько 6,1%, з яких: 2% – спалено, а 4,1% – потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєпереробні лінії. Як наслідок, сміттєзвалища переповнюються і утворюються стихійні сміттєзвалища. За офіційними даними, останніх щороку виникає понад 27 000. 

Лише з початку 2020 року на таких сміттєзвалищах сталося мінімум п’ять масштабних пожеж.

Ситуація могла б бути іншою, якби в Україні працювали сміттєпереробні та сміттєспалювальні заводи з переробки відходів на енергію. Однак, наприклад, з побудованих чотирьох сміттєспалювальних заводів наразі працює лише один – завод «Енергія» в Києві, що перероблює сміття на тепло.

Проблеми сектору

Серед причин, через які ця галузь не може повноцінно розвиватися, можна виділити п’ять основних:

  1. Недосконалість правового регулювання.
  2. Відсутність порядку надання дозвільних документів. 
  3. Відсутність адекватної методики тарифоутворення.
  4. Немає механізмів укладення довгострокових контрактів, надання гарантій постачання певного обсягу відходів на переробку з боку органів місцевого самоврядування. 
  5. Дешевизна захоронення відходів в Україні.

Про правове регулювання галузі

Наразі правовідносини у сфері поводження з відходами в Україні регулюються:

  • Законами України «Про відходи» та «Про житлово-комунальні послуги»;
  • Правилами надання послуг з поводження з побутовими відходами,
  • Порядком формування тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами,
  • Правилами благоустрою населених пунктів.

Поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил. Однак чинне регулювання є неповним та фрагментарним.

Так, на місцевому рівні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та знешкодження побутових відходів. Зазвичай ці питання регулюються Правилами благоустрою населених пунктів. На загальнодержавному рівні – розроблено Правила надання послуг і Порядок формування тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами. Проте вони врегульовують лише питання збирання та вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах. Питання оброблення та перероблення відходів лишаються практично неврегульованими.

Згідно із Національним планом управління з відходами до 2030 року, ще у 2019 році мав бути створений центральний орган виконавчої влади з питань управління відходами, але цього не відбулось.

Про отримання дозвільних документів

Здійснення операцій у сфері поводження з відходами в Україні потребує отримання дозвільного документа. Однак отримати передбачений законом дозвіл зараз не можливо, адже не розроблено та не прийнято порядок його видання.

Аналогічна ситуація і з ліцензуванням у цій галузі. Згідно із чинним законом «Про ліцензування видів господарської діяльності», перероблення побутових відходів підлягає ліцензуванню. Але попередня процедура ліцензування та ліцензійні умови були скасовані у зв’язку з набранням чинності нової редакції закону України «Про житлово-комунальні послуги» (від травня 2019 року). На заміну скасований нормам нічого не було ухвалено. 

Про тарифоутворення

Питання тарифоутворення регулюються Порядком формування тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами. Але цей порядок регулює лише загальний тариф на поводження з відходами. У ньому зазначено, що тарифи на послуги з поводження з побутовими відходами є сумою тарифів на послуги з вивезення, перероблення та захоронення побутових відходів.

Формування тарифів на вивезення, перероблення, захоронення побутових відходів має здійснюватись з урахуванням витрат за кожною послугою та в розрізі операцій, облік яких ведеться суб’єктом господарювання окремо. Водночас порядок розрахунку оплати саме за енергетичну утилізацію відходів, як частина цього загального тарифу, не визначений. За чинним підходом, це означає, що чим вищий буде ступінь переробки відходів, тим вищим буде тариф.

Про дешевизну захоронення відходів

Тарифи на поводження з відходами в Україні низькі, а захоронення відходів залишається найдешевшим з усіх видів поводження з відходами. Наприклад, за 2019 рік середній тариф на поводження з побутовими відходами в країні становив понад 120,6 грн/куб. м, у тому числі за захоронення – 37,86 грн/куб. м. Невеликим є і екологічний податок за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях, який залежно від класу небезпеки відходів становить від 0,49 грн до 1405, 65 грн за тонну.

Низькою є і адміністративна відповідальність за захоронення відходів на несанкціонованих сімттєзвалищах для суб’єктів господарювання – від 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (нмдг), що еквівалентно 850 грн, до 100 нмдг – 1700 грн, а для громадян від 20 нмдг – 340 грн, до 80 нмдг – 1360 грн. 

Оскільки побудова якісного та дійсно екологічно дружнього сміттєспалювального заводу потребує мільйонних інвестицій, плата за його послуги не буде дешевою, попри такий розмір тарифів, податків та санкцій. 

Довгострокові контракти та гарантії на постачання відходів

Ще однією проблемою, яка сповільнює розвиток галузі, є те, що у законодавстві відсутні механізми укладення довгострокових контрактів та відсутня можливість надати гарантії постачання певного обсягу відходів на переробку заводу з боку органів місцевого самоврядування. Ця обставина може істотно впливати на внутрішні процеси роботи сміттєспалювального заводу, адже для забезпечення безперебійності роботи важливо мати стабільне постачання відходів.

Отже, оскільки на сьогодні захоронення відходів залишається найдешевшим з усіх видів поводження з відходами, правове регулювання є неповним та фрагментарним, а тарифи для населення є низькими – створення підприємств для перероблення відходів залишається непривабливим для інвесторів.

У державі відсутні економічні стимули розвитку перероблення побутових відходів. Тому для залучення інвестицій у сміттєспалювальні заводи необхідні насамперед зміни до чинного законодавства для створення належної інституційної та законодавчої/ регуляторної бази для роботи цього сектору.

Для інвесторів важливо мати чіткі та стабільні правила гри, щоб мати змогу планувати прибутковість та можливі шляхи зростання, а для суспільства і держави важливо, щоб інвестор, який вирішить займатися цим бізнесом, робив це відповідально, з дотриманням екологічних вимог. Вирішення однієї екологічної проблеми не повинно створювати іншої.