light

Питання, які все ще потребують вирішення

  • Юрій Кацер, Автор |

У співавсторстві з Іваном Демцьо, старшим юристом KPMG Law Ukraine

Як в Україні планують впроваджувати норми європейського законодавства щодо відходів електричного та електронного обладнання, батареї та акумулятори.

За поточними проблемами, які викликала пандемія Covid-19, на другий план відійшли питання, які все ще потребують вирішення.

Зокрема, досить гострою для України залишається проблема неврегульованості відходів електричного та електронного обладнання, а також використаних батарей та акумуляторів.

Ще наприкінці жовтня 2019 року у парламент внесли два законопроєкти (№2350 та №2352), метою яких є імплементація норм законодавства ЄС щодо поводження з відходами електричного та електронного обладнання, а також відпрацьованими батареями та акумуляторами.

Головна мета цих законопроєктів – створити систему для роздільного збирання відповідних відходів, що, в свою чергу, має уможливити повторне використання матеріалів та зменшити шкоду для довкілля та здоров’я людей, яка ними спричиняється.

Впровадження цих норм матиме значний вплив на виробників, імпортерів та розповсюджувачів цих приладів, а також кінцевих споживачів. У випадку прийняття, зміни мають запрацювати з 2021 року.

Чому саме зараз?

Угода про асоціацію з ЄС передбачає обов’язок України гармонізувати своє законодавство із законодавством ЄС у сфері навколишнього природного середовища.

Так, додаток ХХХ до Глави 6 Розділу V Угоди передбачає, що Україна зобов’язана імплементувати директиву 2008/98/ЄС в частині встановлення механізму повного покриття витрат згідно з принципом "забруднювач платить" та принципом розширеної відповідальності виробника протягом 5 років з дати набрання чинності Угодою.

Згідно з пояснювальними записками до законопроєктів 2350 та 2352, вони були розроблені саме на виконання цієї директиви.

Сама директива 2008/98/ЄС не містить детального регулювання щодо відходів електричного та електронного обладнання, відпрацьованих батарей та акумуляторів – відповідні положення містяться в директивах 2012/19/ЄС та 2006/66/ЄС.

Як зараз регулюються питання роздільного збирання?

Національна стратегія управління відходами до 2030 року, затверджена Кабміном у 2017 році, виділяє серед "специфічних видів відходів" відходи електричного та електронного обладнання та відпрацьовані батареї та акумулятори.

Стратегія визнає, що ці категорії відходи є потенційно небезпечними для довкілля, а існуюча правова база та інфраструктура недостатні.

Норми галузевих законів "Про відходи" та "Про хімічні джерела струму" хоча і декларують необхідність роздільного збирання відходів, але не передбачають чіткого механізму досягнення цієї мети.

Які зміни передбачають законопроєкти?

Модель регулювання доволі схожа в обох проєктах, і вона заснована на принципах "забруднювач платить" та розширеної відповідальності виробника. Зазначимо ключові новели, яких можна очікувати в разі прийняття законопроєктів.

Більше реєстрів

Для виробників та імпортерів приладів, батарей та акумуляторів передбачено обов’язок зареєструватися у Реєстрі виробників продукції, на які поширюються системи розширеної відповідальності виробника.

При придбанні і операціях з товаром необхідно обов’язково зазначати відомості про виробника із реєстру у первинних документах.

За відсутності такої реєстрації розповсюджувачам буде заборонено продавати продукцію таких виробників.

Інший реєстр, який передбачається створити, – Реєстр для організацій колективної та індивідуальної розширеної відповідальності виробника (про них мова піде далі).

Організація місць прийому відходів

Законопроєктами передбачені вимоги до місць прийому електричного та електронного обладнання, відпрацьованих батарей та акумуляторів. Основна мета цих вимог – запобігти потраплянню у навколишнє середовище, зокрема ґрунтові води, небезпечних речовин.

Встановлюється також кількість місць прийому на одиницю населення: 1 на 25 тис. мешканців для відходів електричного та електронного обладнання та 1 на 2 тис. мешканців для батарей та акумуляторів.

Заявлені цілі є доволі амбітними для України. Утворення такої системи потребуватиме взаємодії між гравцями ринку та органами місцевого самоврядування, однак чіткого механізму, який би сприяв їх досягненню, законопроєкти поки не передбачають.

Організації розширеної відповідальності виробника

Ці організації можуть утворюватися як одним виробником/імпортером (індивідуальні), так і декількома виробниками/імпортерами (колективні) як неприбуткові організації.

Члени таких організацій зможуть делегувати їм свої обов’язки, пов’язані з відходами, забезпечуючи їх необхідною інформацією та фінансуванням.

Саме ці організації, за задумом авторів законопроєктів, мають забезпечити формування національної системи приймання та збирання відповідних відходів.

Схема "один за один"

При купівлі нового електричного та електронного обладнання, споживачі матимуть право "здати" розповсюджувачу аналогічний прилад. Великі ж магазини будуть зобов’язані організувати прийом невеликого обладнання незалежно від того, чи споживач придбає нове.

У випадку батарей та акумуляторів прийом відпрацьованих пристроїв має здійснюватися виробниками та розповсюджувачами незалежно від придбання нових.

Цільові показники

Для виробників встановлюються цільові показники вилучення відходів електричного та електронного обладнання, батарей та акумуляторів.

Цільові показники повинні залежати від обсягів введених на ринок нових пристроїв, батарей, акумуляторів.

Спеціальне маркування

Для електричного та електронного обладнання, батарей та акумуляторів, на які поширюється регулювання, необхідно наносити спеціальний знак (перекреслений сміттєвий контейнер), який означає, що вказані прилади повинні збиратися окремо від інших побутових відходів.

На батареях та акумуляторах серед іншого повинна зазначатися інформація про наявність у складі ртуті, кадмію та свинцю із використанням відповідних символів хімічних елементів.

Який вплив це матиме на бізнес та споживачів?

Виробники та імпортери

Не вдаючись до детального аналізу законодавчої техніки, законопроєкти по суті ставлять в один ряд безпосередньо виробника, власника торгової марки, яка наноситься на продукцію (всі разом об’єднані терміном "виготовлювач"), та імпортера, об’єднуючи їх під терміном "виробник".

Україна переважно імпортує продукцію, яка потрапляє під регулювання, тому, ймовірно, в більшості випадків ці зміни матимуть вплив саме на імпортерів.

Розумно припустити, що у тих випадках, де виробники орієнтуються на ринок ЄС, імпортована продукція відповідатиме вимогам, що пропонуються у законопроєктах, зокрема щодо маркування.

Імпортери та виробники будуть зобов’язані серед іншого:

  • зареєструватися у Реєстрі виробників продукції, на які поширюються системи розширеної відповідальності виробника;
  • забезпечити збирання від кінцевих споживачів розповсюджувачів відходів електричного та електронного обладнання, відпрацьованих батарей та акумуляторів;
  • забезпечити досягнення цільових показників збирання відходів, підготовки до повторного використання, переробки тощо;
  • надавати споживачам інформацію та проводити кампанії, щоб стимулювати роздільне збирання відходів;
  • створити або вступити в організацію розширеної відповідальності виробника.

Щодо останнього, із текстів законопроєктів поки важко зробити однозначний висновок, чи участь в організаціях розширеної відповідальності виробника є все ж правом чи обов’язком.

Розповсюджувачі

На розповсюджувачів покладаються набагато менші обов’язки, ніж на виробників та імпортерів. Втім, продавці будуть зобов’язані приймати від кінцевих споживачів відходи електричного та електронного обладнання (зокрема, за схемою "один за один"), батареї та акумулятори.

Потенційно загрозливою або невиконуваною може стати норма про обов’язок продавців, що здійснюють дистанційну торгівлю, забезпечувати не менше одного місця приймання на населений пункт, до якого здійснюється доставка.

Дуже важко уявити, як забезпечити виконання цієї норми, тому залишається сподіватися, що в разі прийняття законопроєктів з’явиться альтернативний механізм.

Концепція законопроєктів передбачає, що за створення пунктів приймання відповідатимуть організації розширеної відповідальності виробників, однак проєкти не згадують про можливість участі в організаціях розповсюджувачів.

Наприклад, у Сполученому Королівстві Великобританії для розповсюджувачів такі організації існують (distributor takeback scheme).

Органи місцевого самоврядування

Як свідчить практика останніх років, збирання побутових відходів є болючою темою для багатьох територіальних громад.

Законопроєкти покладають на органи місцевого самоврядування забезпечення виділення місць для приймання відходів електричного та електронного обладнання, батарей та акумуляторів, а також надання послуг кінцевим споживачам з приймання таких відходів у пунктах збирання муніципальних відходів.

Видається, що представлені законопроєкти недостатньо розкривають роль місцевого самоврядування та механізми їх взаємодії із виробниками, імпортерами, розповсюджувачами та організаціями розширеної відповідальності виробника.

Виконання функцій місцевого самоврядування може потребувати додаткового фінансування, а за відсутності інших вказівок у законопроєктах, це означитиме додаткові витрати із місцевих бюджетів або перекладення цих витрат на споживачів.

Кінцеві споживачі

Кінцеві споживачі отримають більше прав, в першу чергу, на отримання інформації. На споживачів також покладено обов’язок щодо роздільного видалення відповідних відходів.

Однак реалізації цих прав і виконання обов’язків сильно залежать від виробників, імпортерів, продавців та органів місцевого самоврядування.

Загалом, очевидних стимулів для виконання обов’язків або реального механізму притягнення до юридичної відповідальною поки не передбачено.

Добровільним механізмом є запровадження депозитної системи, коли у ціну продукції включається певна сума, яка буде відшкодована споживачу в разі повернення відходів обладнання, відпрацьованих батарей та акумуляторів.

Що далі?

Наразі обидва законопроєкти включено до порядку денного, жоден ще не проголосований в першому читанні. Ймовірно, в тому чи іншому вигляді ключові ідеї, які стосуються розширеної відповідальності виробника, будуть впроваджені в українське законодавство.

Розроблені законопроєкти не відповідають на ряд запитань, що може поставити під загрозу досягнення задекларованих ними цілей.

Директиви 2012/19/ЄС та 2006/66/ЄС не містять універсального рецепту їх імплементації, підхід відрізняється в кожній країні.

Відповідно, в України є всі можливості врахувати позитивний і негативний досвід наших сусідів.

Залишається сподіватися, що саме цей шлях буде обрано в процесі доопрацювання законопроєктів.

Ознайомитися детальніше: 

Брошура (Забруднювач платить)

Брошура (“Polluter pays” principle)